Обмеження поширення ВІЛ-інфекції, СНІДу та туберкульозу. Реалізація цілі

Спостерігається тенденція до збільшення випадків інфікування вагітних жінок і потенційних донорів крові. Зростає число дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями. З часу виявлення першого випадку ВІЛ-інфекції у 1987 році і станом на 1 травня 2009 року, в Україні офіційно було зареєстровано близько 150 тис. випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, та близько 16 тис. випадків смерті від захворювань, обумовлених СНІДом, згідно з даними Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом Міністерства охорони здоров'я України.

На думку експертів, на жаль за період дії «Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування і допомоги ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД» у 2004-2008 р.р. не відзначилася тенденція щодо стабілізації темпів розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу.

За кількістю зареєстрованих ВІЛ-інфікованих громадян відбулося разюче збільшення в 2,8 рази в порівнянні з 2001 роком. А за оцінками експертів, показник поширеності захворюваності на ВІЛ-інфекцію в Україні становить 1,63% дорослого населення – найвищий рівень поширеності в Європі. Це обумовлено поєднанням провідних шляхів передачі ВІЛ: «шприцьового» серед наркоспоживачів і статевого. Це пов'язано з ризикованою щодо ВІЛ-інфікування поведінкою молоді, значним розповсюдженням ін'єкційного вживання наркотичних засобів, ризикованих статевих зв'язків.

Існує значна різниця у поширеності ВІЛ-інфекції по областях України. Найбільш високі показники поширеності ВІЛ-інфекції зареєстровано у південно-східних регіонах країни (за даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДОм, МОЗ України, станом на 1 жовтня 2008 р): в Одеській області - 438,7 на 100 тис. населення (10 491 осіб), у Дніпропетровській області - 447,1 на 100 тис. населення (15 199 осіб), у Донецькій області - 429,0 на 100 тис. населення (19 477 особи), у Миколаївській області - 424,2 на 100 тис. населення (5 109 особи), у м. Київ - 220,4 на 100 тис. населення (6 027 осіб), де цей показник значно перевищує середній по країні і на жовтень 2008 року складав 193,1 зареєстрованих випадків на 100 тис. населення.

Епідемія ВІЛ-інфекції залишається концентрованою у групах найбільшого ризику. За цей період, як і раніше, частка шляху передачі ВІЛ внаслідок введення наркотичних речовин ін'єкційним шляхом залишається високою, і складає 40% випадків, зареєстрованих у 2007 р. Частка споживачів ін'єкційних наркотиків продовжує знижуватися кожного року з 87,6% у 1997 році до 40,1% - у 2007 р.

Пов'язана з поширенням СНІДу смертність населення (цей показник може досягти через 7 років значення до 600 тис. осіб) може призвести до зменшення середньої тривалості життя в Україні на 2-4 роки для чоловіків та на 2-5 років для жінок.

Із захворюванням на туберкульоз на сьогодні склалася вкрай загрозлива ситуація як у світі, так і в Україні. Щогодини реєструється чотири нових випадки захворювання на туберкульоз та один випадок смерті від цієї хвороби. За 15 останніх років показник захворюваності на туберкульоз збільшився у 2,4 рази, а смертності — у 2,7 рази і становить відповідно 84,1 та 25,3 особи на 100 тис. населення. У 2005 році в Україні виявлено 39 608 хворих на туберкульоз.

У більшості країн Центральної та Східної Європи показник захворюваності на туберкульоз, за даними ВООЗ, набагато нижчий, ніж в Україні, і становить, зокрема, у Чехії — 11, Польщі — 25, Болгарії — 39, Білорусі — 52, Литві — 75 осіб на 100 тис. населення.

Щороку у світі виявляється від 7 до 10 млн. хворих осіб, помирає 2,5-3 мільйони. Загальна кількість хворих становить 50-60 мільйонів осіб. Туберкульоз займає перше місце в структурі смертності від інфекційних та паразитарних хвороб і становить понад 80 відсотків.

Епідемія туберкульозу в Україні, за оцінкою ВООЗ, розпочалася з 1995 року. Щогодини реєструється чотири нові випадки захворювання на туберкульоз та один випадок смерті від цієї хвороби. За 15 останніх років показник захворюваності на туберкульоз збільшився у 2,4 рази, а смертності - у 2,7 рази. Ситуація із захворюванням на туберкульоз залишається загрозливою незважаючи на те, що у 2006 році захворюваність на туберкульоз знизилась на 1% і склала 83,2 на 100 тис. населення, а смертність зменшилась на 13% і склала 22,1 на 100 тис. населення.

Тільки за офіційними відомостями на туберкульоз в Україні хворіють майже 800 тис. людей, причому щороку захворюють ще приблизно 40 тис. українців.

За даними МОЗу та Держкомстатистики України, найвищі показники відзначалися у Південно-східному регіоні. Викликає занепокоєння зростання захворюваності на туберкульоз серед дітей віком до14 років на 7,9% ( в 2006 році - 9,6 на 100 тисяч дитячого населення проти 8,9 у 2005 році), та серед підлітків 15-17 років на 3,3%.

Серед основних причин погіршення епідемічної ситуації в Україні експерти називають низький рівень життя та санітарної культури населення, недостатнє й неякісне харчування значних його прошарків, зростання кількості бездомних і безробітних, недоступність медичної допомоги та ліків, занепад системи охорони здоров'я тощо. Значний вплив на формування несприятливої епідемічної ситуації із захворюваністю на туберкульоз створюють найбідніші, соціально дезадаптовані та маргінальні групи населення, кількість яких в Україні в період затяжної економічної кризи значно зросла.

На думку експертів, ці обставини не можна не визнавати в якості об'єктивних труднощів боротьби із туберкульозом в Україні. Але, зазвичай, всі негаразди боротьби із туберкульозом прийнято списувати саме на таких хворих. Здається, що такий імідж хворого на туберкульоз створюється лише для того, щоб виправдовувати невдалі державні заходи із подолання епідемії: мовляв складний соціальний характер більшості хворих не сприяє успішному лікуванню туберкульозу.

Але, на погляд експертів, подолати туберкульоз буде складно, якщо мотивувати невдачі боротьби із туберкульозом переважно складним соціальним контингентом хворих на сухоти існуючим соціально-психологічним портретом хворого на туберкульоз, особливо в умовах, коли він (туберкульоз) завдяки сучасним методикам лікування, цілком виліковний, не сприяє мобілізації зусиль хворих та їх близького оточення на подолання хвороби.

Туберкульоз віднесено до соціально небезпечних інфекційних захворювань. Це означає, що причини епідемії мають соціальні коріння, а наслідки - надзвичайно небезпечні для генофонду нації.

Через відсутність чіткого усвідомлення рівня поширеності цих небезпечних епідемій, основний потік фінансування заходів традиційно спрямовується на подолання наслідків епідемії, а не на профілактику і запобігання, що, в свою чергу, призводить до зростання темпів поширення епідемії та низьку ефективність використання коштів, спрямованих на її подолання.

Недавня (2008 року) Зовнішня оцінка національної відповіді на епідемію СНІДу виявила ряд серйозних недоліків Національної програми України зі СНІДу, особливо у сфері профілактики.

Попередні результати оцінки підкреслюють важливість прийняття та реалізації нової Загальнодержавної цільової програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД на 2009-2013 р.р., яка лишається чудовою можливістю ефективно відповісти на епідемію в Україні.